Фізична культура

Футбол

На сьогоднішній день футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів тренування.

Актуальність проблеми полягає в тому, що потрібно визначити тактики, які є найефективнішими в грі в футбол.

Об'єкт дослідження - тактика футболу, як один із показників теоретичної підготовки футболістів.

Предмет дослідження - гра в футбол, де застосовуються різні футбольні стилі, тактики, техніки тощо.

Гіпотеза дослідження - гра в футбол буде вдалішою в тої команди, яка буде мати вищий рівень тактичної підготовки.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі, як засіб його удосконалення в плані фізичного виховання школярів.

Практичним значенням роботи є те, що вона може бути використана вчителями фізичного виховання, студентами, які займаються дослідженням етапів розвитку футбольних тактик.

1.1 Історія розвитку футболу в світі та Україні

Футбол - одна з найдавніших ігор людства. Невідомо де і коли він з'явився. Архівні джерела, знайдені в Китаї та Єгипті, зокрема зображення гравців з м'ячем, окремо м'ячі, дають вченим підстави стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери. Китайцям гра була відома ще понад 5000 років тому. Імператори вважали, що ця гра є важливим засобом військової підготовки. Згодом під назвою «Кемарі» футбол із Китаю перекочував до Японії. Тут ця гра стала частиною чисельних релігійних обрядів, але широкого розповсюдження серед населення не набула. Археологічні розкопки, проведені в Єгипті та стародавній Греції, а також архівні джерела, засвідчують, що там футбол був досить поширеним. Так, він згаданий у всесвітньо відомій «Одіссеї» Гомера. Ця гра була складовою частиною спартанського виховання юнаків, оскільки вимагала від її учасників прояву сили та елементів боротьби. У стародавній Греції гра з м'ячем мала три назви: «Файнінда», «Гарпаціон», «Єпіскурос».

У сучасному футболі визначально, що основне розташування гравців протягом матчу поступово змінюється. Немає потреби описувати основні розташування в системах гри, досить визначити характерні ознаки її організації в окремих закінчених частинах або фазах.

Система гри є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має. На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює відчутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців.

Прогноз щодо створення оборонних і атакуючих систем гри або її способів в захисній та атакуючій фазах потрібний для успішної реалізації ігрових, тактичних завдань в окремих відрізках гри.

Просторові відношення між гравцями за різного розташування та виконання ігрових функцій спонукають до створення різних варіантів атакуючих і захисних систем. Існують різноманітні способи гри в цих системах.

Варіанти атакуючих систем гри:

1. Система швидкого нападу:

а) контратака гравця;

б) контратака групи гравців.

2. Система поступової атаки:

а) з підключенням захисників;

б) з підключенням гравців середини поля;

в) з підключенням «вільного» захисника;

г) система гри під тиском.

Варіанти захисних систем:

1. Система зонного захисту (простору):

а) пасивного зонного захисту;

б) активного зонного захисту (зонного «пресингу»).

2. Система персональної опіки:

а) персональна опіка по всьому полю;

б) персональна опіка на своїй половині поля.

3. Система комбінованого захисту:

а) з резервом в захисті;

б) з переднім чистильником;

в) із забезпеченням захисту.

Стилі гри

На думку футбольних фахівців, у світі існує кілька стилів гри. Так, скажімо, особливостями шотландського стилю гри є застосування гравцями численних коротких передач (на 5-10 м). Він вимагає високого рівня техніки і виходів гравців на вільні позиції. Гра ведеться шляхом виконання передач вперед, назад, упоперек, тому гравці розташовуються у вигляді трикутників. Мета цього стилю: довести суперника до втоми за рахунок тривалого збереження м'яча під своїм контролем і мінімальною витратою сил власної команди (тут гравці уникають індивідуальних дій).

Гра у футбол - це спортивна боротьба, яка ґрунтується на безпосередньому контакті з суперником у дозволених правилами гри межах. Для досягнення високих показників у футболі, крім фізичної та технічної підготовки, гравці мусять мати досить високий рівень теоретичних знань. Він і визначає програму навчання тактики гри.

Вибір тактики гри

Вибір тактики гри залежить від багатьох чинників, спричинених внутрішніми та зовнішніми умовами.

Внутрішні умови:

1. Рівень технічної підготовки гравців власної команди та команди суперника.

2. Рівень розвитку рухових якостей (швидкості, сили, витривалості) власної команди та команди суперника.

3. Стан технічної готовності до гри власної команди та команди суперника.

Зовнішні умови атаки

Під час гри за сонячної погоди краще застосовувати високі і напіввисокі подачі і передачі м'яча, що дуже заважає захисникам, воротареві. Якщо доводиться грати за вітром - слід використовувати високі та напіввисокі передачі й подачі з урахуванням вітру. Удари по воротах за таких умов можна завдавати з далеких відстаней (30-35 м). Команді, яка гра проти вітру, доцільно застосовувати короткі передачі і подачі низом, що дає можливість зберігати контроль за м'ячем.

Гра на мокрому полі вимагає коротких, точних передач низом, у ноги партнеру, а ударів по воротах низом і з середніх відстаней. У захисті суперника щільно не тримати. На болотистій поверхні поля гру слід вести довгими передачами зверху, не використовувати ведення та обведення.

На довгому полі ускладнюється грав обороні, тому слід діяти «широко», застосовувати швидкі повздовжні передачі. На широкому полі доцільно користуватися поперечними передачами, з метою розтягування захисників, оскільки вони концентруються в середній частині поля і в зоні штрафного майданчика. Потрібно звертати увагу на під страховку. На нерівній поверхні поля застосовувати передачі низом не варто, оскільки ускладнюється прийом м'яча.

Сьогодні футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів тренування.

Тенденції розвитку сучасного футболу свідчать про те, що тактична підготовка гравців стала провідною поміж інших видів підготовки спортсменів, оскільки визначає їх цільову спрямованість і зміст роботи, конкретизує функціональні обов'язки футболістів у команді в різних ігрових ситуаціях, сприяє слушності вибору системи гри, визначає параметри моделей команд. Тактика є основним змістом всієї ігрової діяльності під час зустрічі. Вдало вибрана тактика боротьби проти конкретного суперника сприятиме досягненню успіху, а невдало підібрана тактика або не реалізована в ході матчу зазвичай приводить до поразки.

Футбол в Україні почав розвиватися пізніше, ніж в країнах Західної Європи.

Система гри у футбол є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має. На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює відчутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців.

Отже, гра у футбол - це спортивна боротьба, яка ґрунтується на безпосередньому контакті з суперником у дозволених правилами гри межах. Для досягнення високих показників у футболі, крім фізичної та технічної підготовки, гравці мусять мати досить високий рівень теоретичних знань. Він і визначає програму навчання тактики гри.

2. Практичні аспекти теми

2.1 Вправи з тактики гри

Вправи для воротаря без м'яча

1. Виконання приставних, схресних кроків під час ходьби та бігу, пересування вперед і назад, вистрибування з діставанням руками поперечини воріт. Спочатку всіма цими рухами оволодівають кожним окремо, а потім їх довільно поєднують.

2. Воротар стоїть на лінії воріт. Один із гравців пересувається по кривій лінії в межах штрафного майданчика, а воротар пересувається в воротах так, щоб гравець завжди був перед ним (в центрі кута між гравцем та бічними стояками воріт (рис. 1).

Рис. 1

Вправи для воротаря з м'ячем

1. Гравець веде м'яч у межах штрафного майданчика, а воротар, відповідно пересуваючись, займає місце у воротах.

2. Навчання виходу із воріт в ситуації виходу суперника віч-на-віч з воротарем. Гравець веде м'яч в напрямку воріт і з відстані 11 м виконує удар м'ячем. Воротар виходом йому назустріч зменшує ширину воріт.

3. Воротар виходить із воріт вперед. Гравець веде м'яч і з відстані 25-30 м виконує удар під поперечину воріт. Воротар відходить назад, ловить м'яч або переводить його над поперечиною воріт.

4. Гравець з м'ячем атакує ворота збоку. Воротар ловить м'яч, спрямований в ближній кут. Згодом воротар стоїть біля ближнього стояка, а гравець б'є м'ячем вбік дальнього кута.

5. Нападаючий з відстані 30 м веде м'яч, а воротар, вийшовши із воріт намагається випередити його та перехопити м'яч.

2.2 Допоміжні вправи та ігри для навчання тактики гри

Прикривання суперника і виходи на вільні позиції

1. Передача м'яча наступному номеру. Гра триває близько 30 хв. і проводиться на половині футбольного поля. Грають дві команди по 6-7 чоловік у кожній.

Правила гри: гравці передають м'яч один одному, намагаючись виграти очко. Команди грають в футболках різного кольору з номерами 1, 2, 3, 4 і т.д. гравець з номером 1 передає м'яч тільки гравцеві своєї команди з номером 2, а той лише гравцеві з номером 3, і так до останнього номера. Тільки тоді команді нараховується очко. Суперник може перехопити, відібрати, оволодіти м'ячем, якщо той покинув межі поля, або коли гравець, який володіє м'ячем, порушить правила гри.

2. Три проти одного. У квадраті розміром 10 х 10 м грають 4 гравці. Тривалість гри 20 хв. Три гравці передають один одному м'яч, а суперник намагається перехопити його. Якщо м'яч покинув межі квадрата або суперник його перехопив, гравці міняються місцями. Ускладнити гру можна за рахунок зменшення розмірів квадрата, обмеження кількості торкань м'яча одним гравцем або грати, враховуючи лише одне торкання.

3. Чотири проти двох. Гра проводиться в квадраті, що має розмір 25 х 25 м. Грають у складі - 4 х 2. Тривалість гри 30 хв. Чотири гравці передають один одному м'яч, роблячи виходи на вільні позиції. Двоє захисників намагаються перехопити м'яч. Гравці міняються місцями після виходу м'яча за межі поля або коли м'яч перехоплений захисником. Захисники міняються місцями по черзі. Можна ускладнити гру, зменшивши розміри поля, кількість торкань до м'яча тощо. Аналогічно проводиться і гра «два проти одного», «три проти двох», «чотири проти трьох» тощо.

4. Три проти трьох з нейтральним. Розмір поля для гри - 30 х 30 м. Три гравці передають один одному м'яч, користуючись виходом на вільний простір поля і намагаючись зберегти м'яч під своїм контролем якнайдовше. Нейтральний гравець допомагає команді, яка володіє м'ячем, створювати чисельну перевагу над суперником. Захисники намагаються перехопити м'яч. Гравці міняються місцями тільки у випадку, якщо м'яч вдалося перехопити, він вийшов за межі поля або один із гравців порушив правила гри.

5. Прийом м'яча в кінцевій зоні поля з відходом від суперника. Дві команди грають на полі, що має розмір 25 х 50, 60 м. Паралельно до лінії воріт лініями позначаються зони 8 - 10 м шириною, у яких грати забороняється. Кожна команда намагається проводити атаки так, щоб неприкритий гравець здобув м'яч у зоні суперника, за що його команді нараховується очко. Тривалість гри обумовлюється до її початку.

Умови гри:

· грати в одне торкання до м'яча;

· грати в два торкання;

· м'яч не подавати, а вводити в зону;

· до передачі м'яча заходити в зону забороняється.

6. Гра на одні ворота за чисельної переваги команди, що атакує. Метою такої гри є навчання атакуючих дій. Гра проводиться на одній половині поля у складі гравців: 3 х 1, 4 х 2, 5 х 3, 3 х 2, 4 х 3, 5 х 4. Завдання нападаючих - забити м'яч у ворота. Перемагає команда, якав обумовлений час проведе в ворота суперника більше м'ячів. Тривалість гри 30 хв. Нападаючим за кожний удар по воротах - два очки, за забитий м'яч - три очки. Захисники одержують очко за кожен відібраний м'яч, за оволодіння м'ячем і два очки за перехід ліній центру поля ведення м'яча.

7. Атаки на одні ворота з рівними чисельними складами команд. Дві команди по 4 - 6 чоловік у кожній грають на одні ворота. Перша команда захищає ворота, а друга атакує. Нападаючі одержують 10 спроб для атаки, після чого команди міняються завданнями. Перемагає та, яка за час, відведений на гру, забила у ворота більше м'ячів. Атаки завершуються, коли забито гол, м'ячем оволодів воротар або суперник, м'яч покинув межі поля.

8. Атаки з обмеженням часу. На одні ворота грають дві команди по 5 - 6 чоловік у кожній. Команда атакує і захищається протягом 5 хвилин. Команді, яка атакує, зараховуються всі влучні удари по воротах.

9. Гра у футбол пішки. На малому полі грають дві команди по 5 - 7 чоловік у кожній. Ворота малі. Гравці пересуваються по полю тільки пішки. За перехід на біг команда позбавляється м'яча. Перед воротами визначається воротарський майданчик, а гол зараховується тільки тоді, коли удар м'ячем завдано з-за його меж. Метою гри є удосконалення різних передач м'яча.

10. Гра в трьох зонах. Гра триває 60 хв. і проводиться на футбольному полі, де на відстані 25 м від обох воріт малюється ще по одній поперечній лінії, що утворюють три зони. Одна команда атакує, а друга захищає власні ворота. П'ять гравців розташовуються в середній частині поля, де й слід обігравати суперника. Наступних трьох гравців обіграють поблизу воріт з метою створення умов, для виконання удару м'ячем.

Правила гри: три захисники команди розташовуються на полі перед воротами, а п'ять нападаючих в середній частині поля. Нападаючим тієї самої команди відходити назад, на допомогу захисникам, не можна. В свою чергу, трійці захисників заборонено перетинати 25-метрову лінію поля. Положення «поза грою» тут не діє.

11. Гра трьома командами проводиться на одній половині поля. Ворота - як для гри в гандбол або таких самих розмірів. Поле лінією поділено на дві половини. У грі беруть участь три команди по 3 - 5 гравців у кожній. Тривалість гри 60 хв.

Правила гри: команда А володіє м'ячем і атакує ворота суперника доти, доки не виграє очко або не втратить м'яч. Тільки тоді м'яч переходить до команди Б. Третя команда В розташовується за воротами. Після втрати м'яча або здобуття очка команда Б переходить в атаку проти команди В, яка займає на полі місце команди А, котра звільняє місце після втрати м'яча. Тим часом команда В займає позиції в захисті та очікує слушного часу, щоб вступити в боротьбу за м'яч. Гравці, команди, що захищається, перетинати середню лінію поля не можуть. Останній гравець з кожної команди, що захищає ворота, може ловити м'яч як воротар і подавати його рукою.

14. Гра на двоє воріт з ударом. Поле для гри складається з розмірів здвоєного штрафного майданчика. Ворота: одні звичайні, а інші - відзначені прапорцями. Команди (6 х 6) мають двох воротарів. Тривалість гри 30 хв.

Правила гри: захисники жодної з команд не можуть переходити центральну лінію ігрового поля, однак, в окремих випадках, підключатися до атак дозволяється. Нападаючі діють тільки на половині поля суперника, тоді на одній половині поля гра ведеться в складі гравців 3 х 3. Правилом положення «поза грою» у цьому випадку не керуються. Якщо гравець увійшов до забороненої зони, виконується вільний удар з зони штрафного майданчика.

15. Гра на двоє воріт у складі гравців 3 х 2. Гра проводиться на футбольному полі на двоє воріт. Тривалість гри не більше 30 хв.

Зміст гри: на кожній половині поля грають три нападаючі проти двох захисників. У кожній команді на воротах стоїть воротар. Нападаючі намагаються розіграти між собою м'яч так, щоб забити гол. Захисники їм в цьому перешкоджають, а оволодівши м'ячем, негайно передають своїм нападаючим.

Правила гри: гравцям не дозволяється переходити лінію середини поля. Після забитого гола, виходу м'яча за межі поля м'яч передається супернику.

16. Половина поля «поза грою». Гра проводиться на половині поля з воротами. Грають дві команди по 4-6 чоловік у кожній. На воротах - воротар. Тривалість гри до 60 хв. Одна команда проводить атаку з-за лінії середини поля з метою забити гол, а друга захищається і застосовує положення «поза грою».

Правила гри: після того, як захисники оволоділи м'ячем, він знову подається нападаючим, які проводять нову атаку. За кожний забитий гол нападаючі одержують очко. За створення положення «поза грою» очко надається захисникам. Під час гри застосовуються всі засоби оборони.

17. Персональний захист. У складі команд по 4 - 8 чоловік. Гра проводиться на одній половині поля на малі ворота. Тривалість гри 60 хв. Зміст гри; нападаючі однієї команди грають на половині поля суперника і намагаються забити гол. Захисники, прикриваючи кожен свого гравця, перешкоджають проводити атаки.

Правила гри: захисник починає гру ударом м'яча в напрямку нападаючих через лінію середини поля. Захисники оволодівають м'ячем в боротьбі з нападаючими або після забитого гола, після виходу м'яча за межі поля від атакуючої команди або після порушень правил гри нападаючими. У гра правило положення «поза грою» не діє. Захисникам забороняється переходити лінію середини поля.

18. Атака і оборона. Мета цих допоміжних ігор - навчити гравців однаковою мірою як атакувати, так і захищатися.

19. Позиційна гра в трьох зонах поля. Гра проводиться на футбольному полі поділеному на три рівні частини. Грають дві команди по 9 - 11 чоловік у кожній. Тривалість гри до 30 хвилин.

Зміст гри: гравці розташовуються на визначених позиціях у відповідних зонах поля. Нападаючі перебувають перед воротами суперника, гравці середини поля - в центрі, захисники - поблизу своїх воріт. Гра полягає в переведенні м'яча із однієї зони в другу, де ведуть боротьбу за м'яч нападаючі, гравці середини поля та захисники.

Правила гри: гравцям не дозволяється перетинати лінії зон. М'яч передається поступово з однієї зони в другу. Правило положення «поза грою» діє. Останній гравець може ловити м'яч руками. Гру розпочинають захисники однієї х команд. Команди застосовують тактичні системи «4 + 2 + 4», «4 + 3 +3».

Завдання гри: довести м'яч до лінії воріт суперника і там стопою зупинити. У випадку недостатньої кількості гравців гру можна проводити на одній половині поля.

2.3 Тактична підготовка

футбол тактика вправа атака

Тактика нападу

Різновиди форм нападаючих дій, зміна темпу розвитку атаки, різноманітні технічні прийоми єдиноборств - це дії, що ускладнюють умови для захисників, які намагаються зруйнувати атакуючі дії. Організація дій команди з метою взяття воріт суперника являє собою тактику нападу.

Тактичні завдання вирішуються завдяки комбінаціям - діям двох або декількох гравців (групові дії).

Розрізняють комбінації при стандартних положеннях та в ході ігрових епізодів.

До стандартних положень відносять: вкидання м'яча із-за бокової лінії, штрафний удар, вільний удар, удар від воріт.

Найбільш ефективною командною дією в нападі є швидкий напад. Його суть полягає в тому, щоб завдяки одній - трьом передачам організувати атаку і вивести гравця на вигідну позицію для взяття воріт. Перевага швидкого нападу у тому, що він не дає можливості супернику перегрупувати свої сили у захисті за браком часу.

На відміну від швидкого. Поступовий напад здійснюється за допомогою великої кількості коротких та середніх передач, частина яких виконується поперек поля з підключенням гравців захисту. Поступовий напад залучає значну кількість гравців та ускладнює тактичний малюнок гри, тому висуває високі вимоги до технічної підготовки гравців.

Тактика воротаря. Майстерність воротаря полягає не тільки у захисті воріт, а й в умінні організації атаки. Вибір оптимальної позиції дозволяє воротареві забезпечити надійний захист воріт. Врахування положення атакуючого гравця дозволяє визначити кут, під яким може бути нанесений удар. Чим гостріше кут, тим гостріше до передньої відносно суперника з м'ячем штанги переміщується воротар. Якщо атака здійснюється по центру, воротарю доцільно переміститися дещо вперед, щоб зменшити кут ураження і тим самим полегшити собі прийом м'яча.

При введенні м'яча у гру з метою організації атаки воротар використовує один з двох варіантів:

1. Воротар посилає м'яч одному із захисників, який повертає його назад. Оволодівши м'ячем, воротар різними способами продовжує атаку, вводячи м'яч кидком рукою або ударом ногою.

2. Голкіпер посилає м'яч одному із партнерів, який відкрився на вигідну позицію.

Перша довга передача відрізає низку суперників від активних дій і дозволяє прискорити розгортання атаки. Короткі передачі доцільно посилати гравцю, який відкривається на фланзі, оскільки, у разі перехоплення м'яча, суперник може безпосередньо загрожувати воротам.

Розрізняють комбінації при стандартних положеннях та в ході ігрових епізодів.

Одним із ефективних групових тактичних дій у захисті є побудова «стінки». Її використовує команда, у чиї ворота призначений вільний або штрафний удар.

Отже, гра команди може бути успішною лише за умови правильно вибраної тактики

Висновки

Футбол є однією з найбільш популярних спортивних ігор Європи та всього світу. Високий рівень розвитку сучасного футболу потребує вирішення проблем організації навчально-тренувального процесу, використання найбільш досконалих форм, методів і засобів тренування.

Футбол характеризується гармонійною наступальною та оборонною потужністю команд, зміцненням взаємозв'язку між атакою та обороною. Саме тому на думку фахівців особливу увагу треба приділяти техніко-тактичної майстерності футболістів, яка визначається великою кількістю прийомів і є базою для ефективної змагальної діяльності. В змаганнях найвищого рівня перемагає команда в арсеналі якої є значна кількість різних тактичних комбінацій та взаємодій. Аналіз вітчизняної літератури з футболу показав, що безперервно зростаюча конкуренція на міжнародній спортивній арені покладає на фахівців завдання, щодо розробки нових теоретичних положень тактики гри, принципів ведення спортивної боротьби в футболі.

Знадобилося багато років, щоб гра в футбол стала такою, якою ми бачимо її сьогодні. Протягом тривалого часу формувалися різні системи, стилі, тактики, техніки гри в футбол.

Перша система гри виникла в 1883 році у Шотландії. Її називають класичною або «пірамідальною». Певною мірою її почали застосовувати у всьому світі й проіснувала вона близько 50-60 років.

Пізніше сформувалися італійська, австралійська, система «дубль-ве», система «1+4+2+4», швейцарський замок «рігль» та ін. На думку футбольних фахівців, у світі існує кілька стилів гри.

Удосконалюючи тактичну підготовку, футболісти удосконалюють свої вміння грати в футбол, правильно обирати ту чи іншу тактику в певній ігровій ситуації. Покращити свою тактичну підготовку гравцям допомагають різні вправи та ігри, а саме: передача м'яча наступному номеру, три проти одного, атака і оборона, гра трьома командами, передача м'яча на вільний простір, гра у футбол пішки, атаки з обмеженням часу тощо.

Отже, ми довели, що вдало вибрана тактика боротьби проти конкретного суперника сприятиме досягненню успіху, а невдало підібрана тактика або не реалізована в ході матчу зазвичай приводить до поразки. Вміння правильно вирішувати задачі нейтралізації суперників і успішне використання власних можливостей в атаках характеризується тактичною зрілістю як команди в цілому, так і її окремих гравців. Команда може досягти успіху тільки при добре організованих і обов'язково активних діях всіх футболістів в нападі та в захисті.

Техніка гри у футбол

Правила та закономірності фізичної підготовки футболістів. Основи техніки футболу: пересування, удари, зупинки та ведення м'яча, обманні рухи. Навчання техніці пересування і роботи з м'ячем, її удосконалювання. Особливості техніки та підготовки воротаря.

Предмет дослідження: аналіз техніки гри в футбол.

Проблема: використання прийомів навчання гри у футбол у певній послідовності сприяє виробленню необхідної результативної тактики гри.

Актуальність:

Гра у футбол найбільшою мірою сприяє різнобічному фізичному розвиткові спортсмена, але разом з тим пред'являє винятково високі вимоги до його серцево-судинної системи, нервово-м'язового апарату, до всіх сторін його психіки: сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, до вольових і моральних якостей.

Постійно змінюється ігрова ситуація, безперервна боротьба за м'яч сполучені з найрізноманітнішими рухами і техніко-тактичними діями. У залежності від ігрового амплуа і спортивної кваліфікації в ході гри футболіст виконує до 300 пробіжок, до 140 ривків і прискорень. Під час гри він пробігає 5-8, а в окремих іграх до 10 км. Численні різкі зупинки і повороти, стрибки в різних напрямках характеризують рухову діяльність гравців. Частота серцевих скорочень у футболістів під час гри коливається в межах від 130 до 200 уд/хв.

Робоча гіпотеза: у сучасному футболі зростають складність і розмаїтість технічних прийомів, тому виконавська майстерність багато в чому визначає успішність вирішення багатьох тактичних задач. Командний характер гри жадає від кожного футболіста високо розвиненого почуття колективізму і відповідальності, взаєморозуміння і співробітництва.

Метою дослідження: є обґрунтування доцільності використання методичних прийомів в техніці гри в футбол.

Завдання дослідження:

Проаналізувати особливості фізичної та технічної підготовки футболіста

З`ясувати особливості кожного етапу техніки гри.

Проаналізувати особливості техніки гри воротаря

Методи та організація дослідження

Аналіз наукової і науково-методичної літератури.

Аналіз планування роботи з навчання техніки гри у футбол.

2. Особливості техніки футболу

Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в основному при коротких і середніх передачах, а також при ударах із близької відстані (Рис. 1, а). Ударний рух починається з одночасного згинання стегна і повороту назовні ударної ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться строго під прямим кутом до напрямку польоту м'яча.

Удар внутрішньою частиною підйому має значну силу і точністю. Використовується при середніх і довгих передачах, «прострілах» уздовж воріт і ударах по цілі з усіх дистанцій (Рис. 1, б). Розбіг виконується під кутом у 30-60° по відношенню до м'яча і цілі. Замах близький до максимального. Опорна нога ставиться на зовнішній звід підошви. Тулуб трохи нахилений убік опорної ноги. У момент удару носок відтягнутий униз.

Рис. 1. Удар по м`ячу ногою: а - внутрішньою стороною стопи; б - внутрішньою частиною підйому, в-середньою частиною підйому; г - внутрішньою стороною підйому; д - п`яткою.

Удар середньою частиною підйому проводиться з розбігу, місце початку якого знаходиться приблизно на одній лінії з м'ячем і ціллю (Рис. 1, в). Замах і ударний рух виконуються в одній площині. Носок ударної ноги максимально відтягнути униз. Умовна вісь, що як би з'єднує м'яч і колінний суглоб, у момент удару і «проводки» строго вертикальна.

Удар зовнішньою частиною підйому найбільше часто застосовується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньою і зовнішньою частиною підйому схожа. Відмінності полягають у тім, що під час ударного руху гомілка і стопа повертаються усередину (Рис. 1, г). Удар носком використовується, коли необхідно зробити несподіваний, без підготовки, удар по меті. При ударі місце початку розбігу, м'яч і ціль знаходяться на одній лінії. Останній крок розбігу - замах. У момент удару носок трохи піднятий [16,173].

Удар п'ятою рідше застосовується в грі через складність виконання, незначної сили і точності. Достоїнство удару - несподіванка для суперників (Рис. 1, д). Опорна нога ставиться на рівні м'яча. Для замаху ударна нога рухається над м'ячем і виноситься вперед. Удар виконується різким рухом ноги назад. Стопа розташована паралельно землі.

Удари по м'ячу, що котиться, не відрізняються від виконання ідентичних способів по нерухомому м'ячу. Головна задача полягає в тім, щоб скоординувати швидкість власного руху з напрямком і швидкістю м'яча. При ударі по м'ячу, що котиться від гравця, опорна нога ставиться збоку - за м'яч. При ударі по м'ячу, що котиться назустріч, опорна нога не доходить до м'яча. Якщо м'яч котиться збоку, то раціонально виконати удар ближжою до м'яча ногою. У всіх випадках відстань постановки опорної ноги від м'яча залежить від швидкості його руху. Ударний рух виконується, коли м'яч наблизиться до опорної ноги.

Удари по м'ячу, що летить.

Рис. 2. Удари по м`ячу, який летить: а - середньою частиною підйому, б - з поворотом, в-з напівлету.

Так як швидкість м'ячів, що летять, найчастіше вище, ніж тих, що котяться, то головні труднощі полягають у визначенні місця зустрічі з м'ячем, що летить. При ударах по м'ячах що опускаються і низько летять структура руху схожа з ударами по м'ячах, що котяться, (Рис. 2, а). Удари з поворотом і з напівліта мають деякі особливості [17,70].

Удар з поворотом використовується для зміни напрямку польоту м'яча і виконується середньою частиною підйому (Рис. 2, б). Опорна нога повертається в напрямку удару. Тулуб відхиляється убік опорної ноги. З поворотом тулуба починається ударний рух у горизонтальній площині.

Удар з напівліту проводиться середньою або зовнішньою частиною підйому по м'ячу відразу ж після його відскоку від землі (Рис. 2, б). Опорна нога ставиться ближче до місця приземлення м'яча. Безпосередньо після відскоку наноситься удар. Гомілка в момент удару і «проводки» вертикальна, носок відтягнутий.

Рис. 3. Удар по м'ячу головою (серединою чола): а - без стрибка; б - у стрибку

Удари по м'ячу головою є ефективним засобом ведення гри. Вони використовуються як при завершальних ударах, так і для передач партнерові. Удари виконуються без стрибка й у стрибку. У процесі гри в основному використовуються удари середньою і бічною частиною чола.

Удар серединою чола. Вихідним положенням при ударі без стрибка є стійка, при якій ноги розташовані в невеликому кроці (Рис. 3, а). Роблячи замах, тулуб відхиляється назад, нога що стоїть позаду трохи згинається, вага тіла переноситься на цю ногу. Руки злегка зігнуті. Ударний рух починається з разгинання ноги, випрямлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Вага тіла переноситься на ногу, яка стоїть спереду.

При ударі в стрибку виконується поштовх нагору двома або одною ногою (Рис. 3, б). Після відштовхування тулуб відхиляється назад. У найвищій точці стрибка реалізується удар по м'ячу.

По важкодосяжному м'ячу, що летить, (3-4 м від гравця) виконується удар головою в падінні.

Удар бічною частиною чола використовується, коли м'яч летить збоку від гравця (Рис. 4). Вихідним положенням є стійка ноги нарізно (30-50 см). Якщо м'яч наближається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляється вправо. Ударний рух починається з розгинання ноги і випрямлення тулуба. Вага тіла переноситься на ліву ногу.

Рис. 4. Удар бічною частиною чола

2.2.2 Зупинки м'яча

Зупинки служать засобом прийому й оволодіння м'ячем. Ціль зупинки - погасити швидкість м'яча, що котиться або летить для здійснення подальших дій.

Зупинка ногою. Основні фази руху є загальними для різних способів.

Підготовча фаза - прийняття вихідного положення - характеризується переносом ваги тіла на опорну ногу, що трохи зігнута для стійкості. Нога, що зупиняє, посилається назустріч м'ячеві.

Рис. 5. Зупинка м'яча ногою: а - внутрішньою стороною стопи; б - підйомом; в-стегном

Робоча фаза - амортизиручий рух зупиняючою ногою, яка трохи розслаблена. У момент зіткнення з м'ячем (або трохи раніш) починається рух ноги назад. Швидкість руху поступово сповільнюється [17,72].

Завершальна фаза - прийняття необхідного положення для наступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься убік зупиняючої ноги і м'яча.

Зупинка внутрішньою стороною стопи (Рис. 5, а). Для зупинки м'яча, що котиться, нога виноситься назустріч м'ячу. Стопа повернута назовні на 90°. У момент зіткнення м'яча і стопи нога відводиться назад до рівня опорної ноги.

При зупинці м'ячів, які низько летять, у підготовчій фазі нога, що зупиняє, більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівня м'яча. М'ячі, які високо летять зупиняються в стрибку.

Зупинка підошвою. При наближенні м'яча, що котиться назустріч, нога виноситься вперед. Носок піднятий вгору під кутом 30-40°. Поступальний рух назад незначний.

Для того щоб зупинити підошвою м'яч, що опускається, необхідно точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. У момент торкання м'яча землі він накривається (але не давиться) підошвою.

Зупинка підйомом. При зупинці м'ячів, що опускаються з високої траєкторії, стопа ноги, розташована паралельно землі (Рис. 5, б). Поступальний рух проводиться вниз-назад.

Зупинка стегном. Необхідно розташувати стегно під прямим кутом до м'яча, що летить (Рис. 5, в). М'яч стикається із середньою частиною стегна. Поступальний рух проводиться вниз-назад.

Зупинка м'яча грудьми. У підготовчій фазі футболіст повертається обличчям до м'яча (Рис. 6), ноги на ширині пліч або невеликого кроку (50-70 см), груди подаються вперед, руки злегка зігнуті. При наближенні м'яча тулуб відводиться назад, плечі і руки - вперед.

М'ячі, які високо летять, зупиняються грудьми в стрибку.

Рис. 6. Зупинка м'яча грудьми та переведення м'яча зовнішньої частиною підйому

Зупинка м'яча головою рідше використовується в грі, тому що вона важка за виконанням. Зупиняють м'яч переважно чолом (середина чола) поступальним рухом вниз або назад.

Зупинка м'яча з переведенням. Сучасний футбол характеризується тим, що гравці ще до прийому (зупинки) м'яча повинні прийняти рішення про подальші дії. Зупинки з переведенням саме і дозволяють не тільки погасити швидкість м'яча, але і цілеспрямовано змінити його напрямок, зручно підготуватися для подальших дій.

Переведення переважно виконуються убік (вправо - уліво) або назад (за спину) [18,240].

Розглянемо особливості переведення на прикладі переведення м'яча зовнішньою частиною підйому (Рис. 6). Нога, що зупиняє, виноситься вперед. Стопа розвертається назовні. Рух ноги назад за м'ячем проводиться з таким розрахунком, щоб накрити його в момент відскоку. Тулуб повертається убік подальшого руху м'яча.

2.2.3 Ведення м'яча

За допомогою ведення здійснюються всілякі переміщення гравців з м'ячем. При веденні використується біг (іноді ходьба), удари по м'ячу ногою виконуються в різній послідовності і ритмі. Виходячи з тактичних задач удари по м'ячу при веденні виконуються різної сили. Якщо необхідно швидко подалати значну відстань, м'яч «відпускають» від себе на 10-12 м. При протидії суперника варто постійно контролювати м'яч і не «відпускати» його далі 1-2 м. Необхідно відзначити що часті удари знижують швидкість ведення.

При веденні середньою частиною підйому і носком здійснюється переважно прямолінійний рух. Ведення м'яча внутрішньою частиною підйому дає можливість виконати переміщення по дузі. Найбільш універсальним є ведення зовнішньою частиною підйому. При веденні стрибучих м'ячів використовуються удари середньою частиною підйому, стегном або головою.

2.2.4 Обманні рухи (фінти)

Обманні рухи виконуються в безпосереднім єдиноборстві із суперником з метою подолання його опору і створення необхідних умов для подальшого ведення гри.

Виділяються дві найбільш загальні фази обманних рухів: підготовча і фаза реалізації. Інсценівка обманних дій у першій фазі спрямована на виклик відповідної реакції супротивника. Ця фаза відповідає підготовчій фазі техніки виконання ударів по м'ячу, зупинок, ведення. Природність виконання даної фази визначає відповідну реакцію супротивника. У другій фазі реалізуються наміри футболіста. Їй властива значна варіативність, що обумовлюється ігровими ситуаціями і тактичними прийомами. Використовуються різні варіанти: відхід з м'ячем, прибирання м'яча, пропускання м'яча партнерові і їх комбінації [18,241].

Фінти «відходом» основані на принципі несподіваної і швидкої зміни напрямку руху. При атаці супротивника спереду використовується «відхід» випадом. Розглянемо дії футболіста при обманному русі вліво і відході вправо. Зближаючись із супротивником, на відстані 1,5-2 м від нього поштовхом правої ноги виконується широкий випад вперед. Суперник намагається перекрити зону проходу і переміщається убік випаду. Різким поштовхом лівої ноги виконується крок вправо. Зовнішньою частиною підйому правої ноги м'яч посилається вперед.

Якщо супротивник атакує ззаду, застосовується фінт «відходом» з переносом ноги через м'яч (Рис. 7, а).

Фінти «ударом» по м'ячу виконуються під час ведення, після передачі м'яча партнером, після зупинки. Виконуючи фінт ударом по м'ячу ногою, гравець при зближенні із супротивником робить замах ударною ногою. Реагуючи на замах, супротивник намагається відібрати м'яч або перекрити зону удару. Для цього застосовується випад, шпагат, підкат, що зв'язано зі сповільненням руху або зупинкою. У залежності від ігрової ситуації у фазі реалізації виникає відхід уперед, вправо, вліво або назад (Рис. 7, б).

Фінт «зупинкою» м'яча ногою застосовується під час ведення і після передачі м'яча партнером. У першому випадку починається помилкова спроба зупинки з м'ячем. Суперник, що атакує, сповільнює рух. У цей момент виникає прискорення з м'ячем (Рис. 7, в).

У другому випадку після передачі займається підготовче положення для зупинки м'яча. Суперник атакує гравця. Однак той замість зупинки пропускає м'яч, повертається на 180° і опановує ним.

Рис. 7. Фінти: а - «відходом» з переносом ноги через м'яч; б - «ударом»; в - «зупинку»

2.2.5 Відбирання м'яча

При відбиранні м'яча, атакуючий робить ривок до м'яча, коли супротивник трохи «відпустить» його від себе, і ударом або зупинкою виконує відбирання. Існують два різновиди відбирання: повний і неповний. У першому випадку м'ячем опановує сам гравець, який відбирає або його партнер. При неповному відбиранні м'яч відбивається на визначену відстань або за бічну лінію. У складних ігрових ситуаціях для відбирання м'яча використовуються випад і підкат.

Відбирання м'яча у випаді дозволяє зробити прийом на відстані 1,5-2 м. Він застосовується при спробі супротивника «обійти» гравця праворуч або ліворуч. Швидким переміщенням убік м'яча здійснюється випад. Важкодосяжні м'ячі вибиваються переважно носком у «напівшпагаті» або «шпагаті» (Рис. 8, а).

Відбирання м'яча в підкаті дає можливість опанувати м'ячем, що знаходиться на відстані більш 2 м від гравця. Відбирання виконується звичайно ззаду або збоку. Гравець, що атакує, зближаючись із супротивником, у падінні викидає ноги вперед. Сковзаючи по траві, він створює перешкоду на шлях м'ячу або вибиває його ногою (Рис. 8, б).

Рис. 8. Відбирання м'яча: а - у шпагаті; б - у підкаті

Укидання м'яча через бічну лінію. При вкиданні тулуб відхиляється назад, руки з м'ячем за головою. Кидок починається з енергійного випрямлення ніг, тулуба, рук і завершується кистьовим зусиллям убік укидання. Для збільшення дальності використовується вкидання після розбігу і з падінням.

3. Особливості техніки воротаря

3.1 Ловіння м'яча

Ловіння м'яча є основним засобом техніки воротаря. Вона здійснюється переважно двома руками. У залежності від напрямку, траєкторії і швидкості руху м'яча ловіння виконується знизу, зверху або збоку. Ловіння м'ячів, що летять на значній відстані від воротаря, здійснюється в падінні.

Ловіння м'яча знизу використовується для оволодіння м'ячами, що котяться, що опускаються і низько (до рівня грудей) летять назустріч воротареві. У підготовчій фазі воротар нахиляється вперед і опускає руки вниз (Рис. 9). Долоні повернені до м'яча, пальці трохи розставлені. Руки не повинні бути надмірно напружені. Ноги зімкнуті, прямі або небагато зігнуті. У момент зіткнення м'яч підхоплюється кистями знизу і підтягується до живота. Часто в процесі гри приходиться здійснювати ловіння м'ячів в стороні від воротаря. У цьому випадку необхідно попередньо переміститися убік напрямку руху м'яча [17,72].

Ловіння м'яча зверху застосовується для оволодіння м`ячами, які летять із середньою траєкторією (на рівні грудей і голови), а також м'ячів, що високо летять і опускаються (Рис. 10). Приймаючи вихідне положення, незначно зігнуті руки виносяться вперед або вгору. Долоні, повернені до м'яча, з розставленими і напівзігнутими пальцями утворюють своєрідну «півсферу». Швидкість м'яча гаситься за рахунок поступального руху кистей, і згинання рук.

Рис. 9. Ловіння м`яча, який котиться знизу

Рис. 10. Ловіння м'яча, що летить, зверху в стрибку

М'ячі, які високо летять, варто ловити двома руками зверху в стрибку.

Ловіння м'яча в падінні - ефективний засіб оволодіння м'ячами, спрямованими зненацька, точно і сильно убік від воротаря; перехоплення передач і «прострілів» уздовж воріт; відбирання м'яча в ногах у суперника. Є два варіанти ловіння: без фази польоту і з фазою польоту.

Рис. 11. Ловіння м'яча в падінні

Перший варіант застосовується звичайно для ловіння м'ячів, що котяться на відстані 2-2,5 м від воротаря. Воротар попередньо робить широкий крок, руки спрямовуються до м'яча. Падіння відбувається «перекатом»: спочатку землі торкається гомілка, потім стегно і тулуб. Витягнуті паралельно руки створюють перешкоду на шляху м'яча [15,120].

Для ловіння м'ячів, що летять на значній відстані, використовується падіння з фазою польоту (Рис. 11). У попередній фазі виконується один або два швидких приставних кроки в напрямку польоту м'яча. Поштовх виконується ближньої до м'яча ногою. Руки найкоротшим шляхом активно виносяться до м'яча. Ловіння м'яча виконується у фазі польоту. Після оволодіння м'ячем проводиться групування. Приземлення відбувається в такій послідовності: спочатку на передпліччя, потім на плече, тулуб, ноги.

3.2 Відбивання м'яча

У тому випадку, коли неможливо виконати ловіння м'яча (протидія супротивника, сильний удар, важкодосяжний м'яч і т.д.), застосовується відбивання м'яча. Назустріч м'ячу, який летить, швидко виноситься одна або дві руки. Відбивання проводиться найчастіше долонями (іноді удар м'яча приходиться на передпліччя). М'яч рекомендується направляти убік від воріт.

Рис. 12. Відбивання м`яча кулаком в стрибку

М'ячі, що летять на значній відстані від воротаря, варто відбивати одною рукою в падінні.

Щоб переривати «прострільні» і «начіпні» передачі, воротареві необхідно відбити м'яч на значну відстань. Для цього використовується удар по м'ячу одним або двома куркулями. Відбивання виконується на місці, у кроці, після різних переміщень і особливо часто в стрибку (Рис. 12).

3.3 Переведення м'яча

До переведення відносяться дії воротаря, ціль яких - направити м'яч, що летить у ворота, через верхню поперечину. В основному переводяться м'ячі, що летять зі значною силою і з високою траєкторією над воротарем або осторонь від нього.

Рис. 13. Переведення м`яча двома руками в стрибку

Переведення має визначену схожість з відбиванням м'яча. Виконується однієї або двома руками (Рис. 13). Важкодосяжні м'ячі переводяться в падінні.

3.4 Кидки м`яча

Кидки м'яча виконуються однієї і двома руками.

Кидки одною рукою дозволяють більш точно направити м'яч партнеру. Застосовуються наступні способи кидка м'яча одною рукою: зверху, збоку і знизу [15,122].

Кидок зверху - найбільш розповсюджений спосіб. Він дозволяє направити партнерові м'яч з різною траєкторією, на значну відстань і з достатньою точністю (Рис. 14).

Кидки виконуються на місці, у русі. Їхнє використання в русі строго регламентується правилами.

Рис. 14. Кидок м`яча зверху

4. Технічна підготовка футболіста

4.1 Навчання техніці пересування і її удосконалювання

Підбір вправ повинен відбивати специфіку ігрових пересувань. Навчання й удосконалювання техніки пересування тісно зв'язано з вихованням таких рухових якостей, як швидкість, спритність, стрибучість, швидкісна витривалість. У процесі навчання використовуються багато засобів загальної фізичної підготовки (легка атлетика, спортивні і рухливі ігри й ін.).

Найбільш ефективними для удосконалювання техніки є наступні вправи: стартові прискорення в бігу різними способами по прямій, після поворотів і зупинки; стартові прискорення з різних вихідних положень; «човниковий» біг; стрибки на одній і двох ногах у різних напрямках і послідовності і т.д.

4.2 Навчання ударам по м'ячу та їх удосконалювання

Навчання доцільне починати з ударів внутрішньою стороною стопи (передачі м'яча) і внутрішньою частиною підйому (удари в ціль), після чого варто освоювати удари середньою і зовнішньою частиною підйому. На закінчення необхідно знайомити з ударами носком і п'ятою. Після спроб виконати удари по нерухомому м'ячу переходять до ударів по м'ячу, що котиться від гравця, назустріч, праворуч і ліворуч. Потім освоюються удари по стрибаючому м'ячі, з напівліта і м'ячі, що летить.

Особливу увагу варто звернути на виконання останнього бігового кроку перед постановкою опорної ноги на рівні м'яча. Активний поштовх при збільшенні останнього кроку викликає значний замах ударної ноги [17,74].

У процесі навчання для закріплення основ техніки, так називаної «школи» ударів, використовуються вправи з деяким варіюванням сили удару і швидкості (без досягнення максимальних величин). На етапі удосконалювання задачі розвитку влучності, сили і швидкості удару вирішуються одночасно.

Разом з вивченням ударів ногою вивчаються зупинки м'яча, що котиться, внутрішньою стороною стопи і підошвою. Потім приступають до освоєння зупинок стрибучих і м'ячів, що летять, стегном, тулубом, підйомом.

Навчання ударам по м'ячу головою треба починати з вивчення удару середньою частиною голови без стрибка. Найбільш ефективні вправи в парах, коли один з партнерів кидає м'ячі, що летять з різною траєкторією, а інший виконує удар. Потім освоюють удари в стрибку. Для розвитку «почуття м'яча» використовуються варіанти жонглювання: у парах, трійках, на місці, у русі, декількома м'ячами і т.д. [16,190].

При навчанні ударам і зупинкам потрібно широко використовувати допоміжне устаткування. Застосування тренувальної стінки і батутів (вертикальних і похилих) дозволяє конкретизувати задачі навчання на різних етапах, точніше дозувати силу ударів; сприяє кращому володінню м'ячем, істотно збільшує кількість повторень, допомагає вчасно фіксувати помилки і виявляти їхньої причини.

4.3 Навчання веденню м'яча, фінтам, відбиранню м'яча й удосконалювання в цих прийомах

При навчанні веденню м'яча спочатку освоюють прямолінійне ведення середньою і зовнішньою частиною підйому ноги, носком. Потім переходять до навчання ведення по кривих, зі зміною напрямку. Тому що рівень техніки ведення, досягнутий на низької швидкості, не зберігається при переході на більш високі швидкості руху, випливає після декількох успішних повторень ведення переходити до спроб виконувати вправи на швидкості, близькій до максимальної. При цьому ставиться задача не «відпускати» м'яч далі 1-2 м.

Навчання фінтам доцільно починати з обманного руху «відходом». Варто широко використовувати рухливі ігри, основані на несподіваній і швидкій зміні напряму руху.

Паралельно з навчанням фінтам рекомендується освоювати прийоми відбирання м'яча. При вивченні найбільш ефективні єдиноборства й ігрові вправи: 2 х 1, 2 х 2, 3 х 2, 4 х 2 і т.д.

4.4 Особливості навчання й удосконалювання в техніку воротаря

Одним з факторів готовності воротаря до дії є правильний вибір вихідного положення. При навчанні «стійці» застосовуються вправи, пов'язані зі стартовими рухами, виконуваними в різних напрямках з вихідного положення звичайним, приставним і схресним кроком, стрибками, падіннями, перекидами, перекатами і т.д.

Вивчення техніки володіння м'ячем варто починати з ловіння м'яча двома руками на місці, у русі, у стрибку. Виконується серія ударів або кидків рукою з відстані 6-8 м із заданою траєкторією на воротаря або убік від нього (1-1,5 м). Поступово збільшується сила ударів (кидків), а потім відстань, траєкторія. Паралельно з ловом освоюються кидки м'яча рукою. На початку навчання даються завдання на техніку і точність кидків, потім на дальність (з різною траєкторією) і точність.

Освоєнню техніки лову і кидків м'яча сприяє широке використання рухливих (з елементами кидків і лову) і спортивних ігор (баскетболу і ручного м'яча) [15,126].

У підготовці воротарів значна увага варто приділити навчанню ловінню м'яча в падінні. Після ознайомлення з технікою падіння «перекатом» у сторони розучується техніка ловіння м'ячів, що котяться і низько летять, на відстані 1,5-2 м від воротаря. Для освоєння ловіння м'яча в падінні з фазою польоту на початку навчання використовуються вправи, спрямовані на освоєння всіх компонентів складної структури падіння (переміщення, відштовхування, ловіння м'яча у фазі польоту, приземлення). Потім ідут завдання піймати м'ячі, що котяться і летять з різною траєкторією на відстані 2-2,5 м від воротаря.

Для вивчення перекладу і відбивання рекомендуються вправи, використовувані при вивченні ловіння м'яча.

Таблиця 1. Контрольні вправи і нормативи по технічній підготовці для зарахування студентів у навчальну групу по футболу відділення спортивного удосконалювання

№ п/п

Вправи

Результат

Ведення м'яча 30 м, с

5,4

Удари по нерухомому м'ячу у ворота, кількість влучень

Укидання м'яча на дальність, м

Умови виконання

1. Під час ведення виконується не менш трьох доторкань м'яча. Даються дві спроби.

2. Удари виконуються з відстані 16,5 м будь-яким способом. М'яч повинний перетнути лінію воріт по повітрю. Даються дві спроби по п'ятьох ударів.

3. Укидання м'яча на дальність за правилами гри з будь-якого положення (ноги нарізно, з положення кроку, з розбігу). Кидок перпендикулярно бічній лінії. Даються три спроби.

Висновок

Загальна фізична підготовка футболіста забезпечується вправами загальрозвиваючого характеру і вправами з інших видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, баскетболу, гандболу, хокею, лижного спорту, плавання і т.д.). За допомогою таких вправ досягається розвиток і зміцнення м'язового апарату, поліпшується функціональна діяльність всіх органів і систем організму, забезпечується всебічний розвиток рухових якостей, підвищується загальна тренованість спортсмена.

Від того, наскільки повно володіє футболіст усім різноманіттям технічних засобів, як вміло й ефективно застосовує їх багато в чому залежить досягнення високих спортивних результатів. Швидкість і надійність, простота й ефективність - от вимоги до техніки футболу в умовах підвищеного темпу гри і збільшення кількості єдиноборств.

За характером ігрової діяльності в техніці виділяються два великих розділи: техніка польового гравця і техніка воротаря. Кожний з розділів складається з конкретних технічних прийомів, що виконуються різними способами. Ці способи мають загальну основу дій і відрізняються тільки деталями. Умови виконання надають технікоці гри ще більшої різноманітності.

Техніка гри воротаря істотно відрізняється від техніки польового гравця. Це обумовлено тим, що воротареві дозволено грати руками в межах штрафного майданчика. У процесі гри воротар користується необхідним арсеналом техніки польового гравця.

Основною задачею технічної підготовки футболіста є доведення його спеціальних рухових дій до вищого ступеня автоматизації (тому що увага під час гри повинна бути спрямована не на спосіб виконання, а на вирішення тактичних задач), а також адаптація до умов ігрової діяльності, формування навички застосування технічних прийомів у різних ігрових поєднаннях. Для вирішення цієї задачі використовується весь комплекс методів фізичного виховання.

Фізична культура

понедельник, 29 октября 2012 г.

среда, 24 октября 2012 г.

футбол

суббота, 20 октября 2012 г.

пятница, 19 октября 2012 г.

Погода

Страницы

Авторы

понедельник, 29 октября 2012 г.

среда, 24 октября 2012 г.